Не менше 6 мільйонів євреїв були вбиті внаслідок цілеспрямованої, людиноненависницької політики нацистського режиму. Голокост став символом крайньої межі зла, до якої може дійти держава, побудована на ненависті та виключенні «інших».
Ця трагедія починалася не з таборів смерті, а з «менш помітного» — звільнень з роботи, виключення з університетів і шкіл, позбавлення прав через походження та ідентичність. Завершилася вона масовим знищенням людей.
На момент завершення Другої світової війни значна частина доказів злочинів була знищена. Тому цифра у 6 мільйонів – це мінімум, зафіксований у вироках Нюрнберзького трибуналу. Реальні масштаби трагедії могли бути ще більшими. Для України Голокост має особливо трагічний вимір. За оцінками істориків, у 1941–1944 роках на території України загинуло близько 6 мільйонів цивільних осіб, з яких приблизно кожен шостий – єврей. Майже мільйон євреїв було знищено лише в межах нашої країни.
У Бабиному Яру в Києві загинуло до 150 тисяч людей, у Дробицькому Яру в Харкові – близько 20 тисяч жертв нацизму.
Загалом в Україні налічується понад 200 місць масових розстрілів. Ненависть до цілого народу, виправдана ідеями «вищості» та імперської величі, є одним із найстрашніших злочинів людства. І сьогодні, менш ніж за сто років після звільнення табору смерті Аушвіц-Біркенау, світ знову змушений говорити про злочини проти мирного населення. Про зруйновану російською ракетою дитячу лікарню «Охматдит», про знищені Маріуполь, Волноваху, Вугледар, Мар’їнку, Лиман, про Бучу, Ізюм, Оленівку, про розстріляний вокзал у Краматорську – і десятки інших трагедій. Нацизм починав Голокост із поступового виключення євреїв із суспільного життя.
Сучасна російська агресія розпочалася зі знищення мирних українців ракетами.
Пам’ять про Голокост – це не лише про минуле. Це про відповідальність сьогодні: бачити зло, називати його своїм іменем і не дозволяти йому повторюватися.