Коли Валерія Юрлова згадує своє життя у Добропіллі, перед очима постає стабільність: налагоджений бізнес, постійні клієнти, звичний ритм роботи. Вона роками займалася торгівлею одягом і впевнено розвивала власну справу. Здавалося, усе під контролем.
Та війна перекреслила плани. Довелося залишити рідне місто й починати все з нуля на Дніпропетровщині. У нових обставинах Валерія наважилася не просто відновити бізнес, а змінити його напрям кардинально. Її давно цікавила сфера соціального підприємництва — справа, що поєднує професійність і людяність. Так з’явилася ідея відкрити пансіонат для людей похилого віку — місце, де літні люди можуть жити в комфорті, безпеці та відчувати щиру турботу.
Створити такий заклад — це не лише про приміщення й обладнання. Найважливіше — люди. Підбір відповідального, кваліфікованого персоналу став одним із перших серйозних викликів. Валерія звернулася за підтримкою до служби зайнятості.
Фахівці допомогли підібрати медичний та обслуговуючий персонал, які мали відповідний досвід і бажання працювати. Більшість із них також перемістилися з небезпечних регіонів країни. Для когось це була перша робота після вимушеного переїзду, для когось — шанс повернутися до професії.
Окрім підбору кадрів, Валерії розповіли про державну програму компенсації за працевлаштування ВПО. У період старту ця підтримка стала суттєвою фінансовою опорою: дала можливість стабілізувати роботу закладу, впевнено планувати витрати й зосередитися на якості догляду за підопічними.
Сьогодні пансіонат Валерії — це простір, де літні люди отримують постійну увагу, турботу й відчуття безпеки. А для працівників — це можливість бути потрібними, працювати за фахом і разом будувати нове життя після втрат.
«Я не одна — поруч люди, які так само, як і я, втратили все. Ми будуємо нове життя разом. А підтримка від служби зайнятості — це саме той поштовх, який дає сили рухатися далі. Без неї старт був би набагато складнішим», — ділиться підприємиця.